Урок № 5. Окупаційний режим у поневолених країнах

Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору

1. Нацистський «новий порядок» в Європі. Окупаційна політика Японії

Окупація агресивними державами значних територій в Європі, Азії, Африці супроводжувалось встановленням “нового порядку”. Основним його змістом було забезпечення панування загарбників. Цей порядок базувався на нещадному терорі і насильстві.

З висловлювань Гітлера про мету війни

«Ми повинні знищити населення – це входить в нашу місію охорони німецького населення. Нам доведеться розвинути техніку винищення населення. Якщо я посилаю цвіт німецької нації у пекло війни, то я маю право знищувати міліони людей низчої раси, які розмножуються як черви… Мова йде про війну на знищення. На Сході жорстокість є благом для майбутнього. Росіяни, поляки, українці, білоруси повинні зникнути. Їх слід використати на благо рейху. Когось переселити в Африку, Америку…»

Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті світу з’явились нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 р.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами.

Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. У Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції — до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди.

Колабораціонізм – явище, яке притаманне періоду Другої світової війни. Співробітництво урядів, окремих осіб з окупантами.

Держави-союзниці Німеччини, Італії, Японії отримали значні територіальні придбання. Так, Угорщина отримала Карпатську Україну, Трансильванію, частину Словаччини і Югославії, Румунія — Трансністрію, Болгарія — Південну Добруджі, Македонії, Фракії, Фінляндія повернула собі втрачені в 1940 р. території.

Окупаційна політика на території загарбаної Східної Європи та СРСР проводилась згідно плану “Ост”.

Окуповані радянські територiї були розділені на три частини. Тиловi райони німецьких груп армiй було передано пiд управлiння воєнного командування, а iнші пiдпорядковано “схiдному мiнiстерству” на чолi з Розенбергом i подiлено на два рейхскомiсарiати — “Остланд” (Прибалтика й бiльша частина Бiлорусiї) та “Україна”. Захiдноукраїнськi землi були приєднанi до польського “генерал- губернаторства”.

Нацисти прагнули створити на завойованих ними територiях “життєвий простiр для нiмецької нацiї”. Мiсцеве населення мало бути перетворене по сутi на рабiв, iнтелiгенцiя лiквiдована. На окуповані території планувалось переселити близько 10 млн. німців. Місцевого населення передбачалось залишити близько 14 млн. чол. Всі інші підлягали знищенню. Одна з перших колоній німецьких переселенців створювалась в районі Вінниці.



Головними засобами, якими фашисти користувалися в утвердженнi свого панування, були нацьковування одних нацiй на iншi і фізичне винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню.

З окупованих територій до Нiмеччини вивозились продовольство i сировина, iншi матерiальнi цiнностi. Населення на окупованих територiях спочатку взагалi нiчого не отримувало за свою працю, потiм стало отримувати мiзернi пайки за роботу на окупантiв. У жахливих умовах знаходились 5,5 млн. радянських вiйськовополонених, 3,5 млн з них загинуло. За період 1941-1944 рр. з ворожого полону втекло 450 тис. радянських солдат і офіцерів, хоча значна частина їх була схоплена, ті що вирвалися, влилися до руху Опору різних країн Європи. Втеч з полону таких масштабів не знала жодна з армій світу.

Для використання у Hiмеччинi дешевої робочої сили проводились депортацiї працездатного населення. Близько 4,9 млн. жителiв окупованих областей СРСР опинилися на чужинi в тяжких умовах життя і праці («остарбайтери»), з яких загинуло в неволі 1,4 млн. Усього ж жертвами окупацiї стали 10 млн радянських людей (3180 тис. на Україні, 1360 тис в Білорусії). Економiка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини.

Важливим елементом у насадженні “нового порядку” були концентраційні табори, до яких відправляли всіх невдоволених і тих, кого нацисти вважали небезпечними для свого режиму. У Європi налiчувалося близько 30 концтаборів. Найбільші з них — Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцiм. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено мільйони людей з різних країн.


5222299513937422.html
5222379246713380.html
    PR.RU™